Ромка Бойчук

Я боюсь тобі прямо сказати,
Не знайду при розмові слова.
Якщо будеш колись це читати,
То прошу, дочитай до кінця.

Того дня все відбулось раптово,
Варто очі було відвести.
Ти поглянула так загадково,
Затягнула в безодню пітьми.

З того часу я наче в тумані.
Бачу всюди тебе лиш одну.
І в солодкому цьому дурмані,
Кожну ніч я проводжу без сну.

Наші зустрічі – радість і мука,
Мить щаслива й водночас сумна.
Але ранить це більше розлука,
Мов уламки розбитого скла.

Так хотілось мені поруч бути
...
Читати далі...Читати далі...